Актив Спорт — пошли как дети в школу

Коли наприкінці дев’яностих одного сонячного серпневого ранку я прикручував вело- багажник до реллінгів на даху своєї девятки і чіпляв туди велосипед – здивовані фізіономії сусідів в вікнах, переконували мене в тому, що до Євросоюзу – практично, як до Марсу. З того часу минуло майже десять років – до Євросоюзу так само далеко як, було, зате в ментальності співвітчизників, зокрема тих, яких скромно іменують середнім класом, або нескромно – олігархами, відбулися засадничі зміни. Де ви, ті часи, коли традиційним вікендовим відпочинком (незалежно від пори року) був шашлик з більшою чи меншою кількістю алкоголю, баня-сауна і розслабон з відрижкою під деревом або на березі озера. „Всьо смєшалась в доме Оболонскіх”, як писав класик. Замість спокійно продовжувати поїдати замордованих і замаринованих копитних, народ активно взявся за активний відпочинок, що виразилось в більш чи менш масовому катанні на велосипедах, ходінні на серфах, літанні на парапланах. Найекстремальніші (з найбагатших) не цураються каякінгу в Африці, альпіністських виправ в Гімалаї і хелі-скі в Брітіш Каламбії, А не такі багаті і не настільки екстремальні взимку масово псують сніг на лижах і бордах. В застільних розмовах всі частіше балакають про достоїнства карбонових рам, розмірковують про кількість вуглецю в щоглах, а „продольная торсионная жесткость”, переваги „спорт цеху”, „високої и низької траєкторії” на форумах обговорюються не менш жваво, ніж скандали зірок. І хоча кількість машин з лижнимисерфовимивело- багажниками на дорогах України ще не порівняльна з кількістю таких машин на дорогах Польщі чи Німеччини, зрушення є. Активний відпочинок стає модним. На серферів і парапланеристів вже не дивляться як на звихнутих екстремалів, а мода на лижі і борди щойно починає сягати свого апо(фі)гею. Отже є світло в кінці тунелю (зокрема на лінії Ів-Франківськ-Рахів). „Все міняється Україна міняється” як казав наш другий президент і мав рацію. Після того, як ви стали на слизьку і непевну стежину активного відпочинку, а болісний етап вибору і купівлі спорядження позаду, зясовується, що бажано ще навчитися всім цим правильно користуватися, а в ідеалі ще й отримувати від цього кайф. Порада для спраглих іміджу але лінивих: лижі, борд, велосипед, чи серф на багажнику Вашого авто моментально зачисляють вас до касти активних, спортивних, а отже обраних, змушуючи оточення заздрити, а друзів і знайомих відвідувати ті ж бутіки, і супермаркети, щоби хоч в чомусь. А тому можна сміливо виїжджати з міста до найближчого кемпінгу чи лижного курорту і займатися демонстрацією гардеробу, прикрас, не надто переймаючись самим катанням. Якщо ж вам мало (або …взагалі непотрібне) визнання і виникає дурне бажання спробувати обраний снаряд, тоді треба (пробувати) вчитись. Щоб ви не обрали як інструмент (активного) відпочинку, справжній кайф отримуєш тоді коли опановуєш те, що під, або над тобою. (І ця теза претендує на універсальність) Кожен вибирає СВІЙ шлях- хто витягує „крупіци мастєрства” – з нету, хто шукає ілюстровані посібники, хто починає самовдосконалення з нуля. Але найчастіше ми шукаємо друзів, які „вміють” або принаймі думають, що вміють, і спокусившись обіцянками „Та я тебе на Тростяні за день поставлю…” їдемо реалізовувати свій „перший раз” з ними. Емоційних особливостей становлення серферів, кайтерів, парапланеристів а також майстрів тріалу чи даунхілу ми, мабуть, торкнемся іншим разом (в сезон), а зараз зосередимося на зимових засобах катання, зокрема, на лижах. Мабуть, кожен, хто читає ці рядки, стикався з ситуацією, коли хтось-десь-когось ставив на лижі, або на борд. Кожному з нас знайома ця прірва в сприйнятті лиж і себе на лижах, яка відділяє повного чайника, від „advanсed””, а „advanced” від „expert”. Чайник, який (вперше) стає на схил, дивиться на лижників (лижниць), які вправно нарізають дуги, як на арабських шейхів, або членів королівської родини слабо вірячи в те, що колись і він зможе так. Ящо ви ставили когось на лижі то однозначно стикалися з тим що, прості й легкі для вас рухи часто є непосильними для вашого підопічного. Вас напевне дивувало, що Ви не можете доступно пояснити як правильно поставити руки, ноги, зігнути їх в коліні, закантувати лижі і т.д. Всім нам знайоме роздратування після десятка падінь, розкидані по схилу палки, істерика: ”Я більше не можу” і „Пішов ти…зі своїми лижами”. Якщо ж людині вистрчає впертості ЯКОСЬ стати на лижі. то вона ЯКОСЬ освоюється, а потім роками ЯКОСЬ катається. Причому часто катається достатньо швидко, але як правило, не технічно і неправильно. Сімнадцятирічний син, достатньо впевнено стоїть на лижах, але вважає техніку нікому не потрібним рядом Фур’є і традиційно в такому віці не визнає авторитетів. Якось скептично спостерігаючи за мною на схилі, не витримав: „Тату, а для чого тобі всі ці „понти”з присіданнями, нахилянням, роботою рук, якщо я не роблю цього всього, а зіжджаю так само швидко, як ти. Я не зміг йому адекватно пояснити „для чого” до моменту, поки не випала нагода проїхатись по поставленій (кимось) трасі гіганту Поставлена техніка в будь чому дає контроль, повне володіння інструментом, а це ключ для безпеки і отримання задоволення в активних видах відпочинку. Поставлена техніка, не друзями, які, можливо, непогано катають, не з самовчителем в руках, не методом проб і помилок, а людьми, які фахово займаються тим, що вчать інших катанню на лижах. За сім сезонів на лижних схилах довелося спостерігати за десятками інструкторів і самому не раз виступати інструктором. На жаль уявлення про технологію навчання карвінговому катанню не було практично ні в кого (в тім числі і в мене), що, зрештою й не дивно. Карвінг прийшов до нас з Європи відносно недавно, разом з приталеними лижами, поняттям „скіпас”, нормальними крісельними витягами і переконанням, що траси таки треба ратрачити (навіть якщо облом, і дуже шкода соляри). До того ж навіть зараз достатньо консерваторів, які вважають що „той хто навчився кататися на Тростяні, зможе (добре) катати всюди”. Прихильників цієї тези, відправляю до тренера мсмк Юлії Сіпаренко, вірніше її статті „Особенности национального спорта или Камо грядеши” в минулорічному НТН. Я ж вирішив спробувати саме європейського підходу до навчання лижної майстерності, пам’ятаючи, що українці в перших десятках міжнародних лижних змагань зустрічаються не часто. Польська лижна школа Актів-Спорт, яка вже кілька років поспіль працює на українських лижних курортах, також не викликала особливого ентузіазму, але достойної альтернативи не було. Записався на тижневий курс, швидше щоб оправдати сачкування з офісу, вволю накататись, а також памятаючи про польські схили з великою кількістю технічних лижників. Та й „юзерфрендлі” і лижна харизма засновників школи взяли своє. На момент початку навчання катав вже шість років, нормально чув себе на червоних і чорних трасах і був переконаний, що якісний стрибок в техніці вже позаду, нічого принципово нового я не дізнаюся. Катання ж по трасі це ІМХО – доля спортсменів і звихнутих фанатів. Перше що здивувало, принцип навчання „простим рухам”. Рухам, які доступні для повторення як стовідсотковим чайникам так і тим хто вже нормально (на їх погляд) стоїть лижах… Одні вправи для початкуючих, інші для прогресуючих. Різні рівні катання, різні групи, різні завдання – різні інструктори. Секрет навчання полягає в тому, що комплекс простих рухів, правильно повторених, автоматично змушуює частини тіла приймати правильне положення при спуску. А послідовне поєднання цих рухів перетворюється в технічно правильний спуск. Вже до кінця першого дня народ почав нарізати більш менш правильні дуги на паралельних лижах. Ну а відеорозбір в кінці дня важко переоцінити. Маєш можливість в деталях побачити всі фази повороту, вислухати про всі помилки. Ексклюзив для просунутих – можливість попрактикуватися на трасі слалому-гіганту. І так шість днів. Заняття на схилі, вправи, помилки і їх виправлення, щоденний вечірній відеорозбір твоєї техніки роблять своє… Від спуску по трасі гіганту відчуваєш кайф, швидкість і плавність катання збільшилась, а участь в любительських змаганнях і спорт-цех не здаються чимось захмарним і нереальним. Навіть змінилась невиправна задня стійка. Чайники які починали в паралельній групі, своєю технікою почали вигідно вирізнятися серед основної маси лижників на схилі. І це після першої школи. Підсумовуючи: для швидкого прогресу (а отже отримання справжнього кайфу), в т.ч. з „нуля”, потрібно трохи часу, бажання, і ХТОСЬ, хто знає сучасну технологію навчання, має в руках відеокамеру, любить лижіі хоче передати цю любов Вам. Якщо ж ці хтось будуть з Актів-Спорт: можете бути певними лижі – це у вас на все життя.