Текст: Олена Тимошенко
Фото: Олена Тимошенко, Чеслав Домбровскі
2014
Вiдео 2018
У кожної людини є мрія. Є мрії дитинства, а бувають мрії вже з дорослого життя.
У мене одна з них виникла не раптом, а формувалася й набувала сили з кожним виїздом на гірськолижні школи «Актив-Спорт», які відбувалися на схилах курорту «Kronplatz»
Особливо на березневих школах, коли в долині соковито зеленіють поля і температура повітря все частіше наближається до відмітки «+20». А дорогою до готелю все більше зустрічаю піших та велотуристів. І тут ловиш себе на думці, що таки заздриш їм. Що вже накаталася на лижах за цей сезон і бажаєш нових активностей, інших пейзажів та інших відчуттів. Два роки тому необхідність реабілітації після операції на коліні посадила мене на велосипед. Реабілітація закінчилася, а велосипед залишився у моєму житті як приємний та корисний вид відпочинку. Від того часу
в мандрах Європою погляд усюди вихоплює велодоріжки. До вересня 2014 вже був досвід ве-
локатань в районі прегарного озера Ґарда (Італія), велотур в Тоскані, мандрівка на велосипедах поміж озер в околицях Мюнхена. Усі ці виїзди ще більше розпалювали бажання об’їхати на велосипеді околиці Кронплатца та зазирнути у потаємні місця долини Pustertal влітку. Побачити ці місця очима негірськолижника. І ось, коли у вересні неочікувано з’явився вільний тиждень, як розпорядитися ним, питань не виникало. До того ж, в цей час на Кронплатці відбувався веловиїзд гірськолижної школи «Актив-Спорт» з проживанням в улюбленому готелі «Kronblick». Наявність діючої мультивізи дозволила відреагувати миттєво. Недовгі збори, два вела в багажник — і в не-
ділю рано удвох з чоловіком стартуємо у напрямку мрії.
День перший. Черга на кордоні і злива на європейських автобанах не дозволили нам прибути на місце в понеділок зранку та встигнути до старту групи «Актив-Спорт». Приїхали в обідню пору, швидко зібрали велосипеди і поїхали світ за очі. Просто та безцільно вдихаючи прозоре альпійське повітря і жадібно обдивляючись знайомі околиці, але вже з інших ракурсів. Цього дня ми проїхали не більше 20 км. Більше й не хотілося — бажання прислухатися до себе тут, де так мріялося побувати та просто озирнутися навколо, відсунуло на другий план бажання банально намотувати кілометри. Потім була зустріч з групою «Актив-Спорт» під час дегустації сирів у місцевій сироварні. Нам наввипередки, з вогнем в очах, розповідали про те, де були вчора і де сьогодні. Показували фото на смартфонах і, здається, самі не вірили в те, що це відбувалося з ними, що вони там проїхали і подолали підйоми та спуски. У переддень в групи був спуск з вершини Kronplatz. Старт від дзвону у напрямку San Vigilio, потім Olang, Percha з фінішем в Riscone. 30 км, зрозуміло, небагато, але це справжній даунхіл. А в день нашої зустрічі група здійснила офроуд даунхіл з 2200 м. Усі були в захваті від околиць та власної «крутизни». Молодці, що й говорити!
День другий. Для різноманітності —без даунхіла. Замислили ми поїхати до сусідньої країни. Знову мрії здійснюються — проїхати «лижним потягом» долини Pustertal. Потяг курсує поміж містечками Fortezza і San Candido. Сучасний, безшумний та дуже симпатичний вид транспорту доставив нас з велосипедами до San Candido. За вказівниками, по велодоріжках, ми й не помітили, як опинилися в Австрії. Дорогою, ще на італійській території, спостерігали, як біля підніжжя гори Helm, саме у місці, де в березні ми фінішуємо на Helmissimo, йде будівництво
нової станції «лижного потягу». Судячи з усього, вихід буде безпосередньо до підйомника, тому що це відбувається на станції «Percha» з потраплянням на підйомник «Ried» гірськолижного центру «Kronplatz». І цілком може бути, на наступне Helmissimo ми приїдемо «лижним потягом».
Австрійською територією добралися до містечка Sillian, подивилися на центр і рушили назад. Не кваплячись, з перервою на обід, на велах дісталися до готелю. У цей день проїхали 72 км. Весь шлях пролягав велодоріжками. Здебільшого подалі від автомобільних доріг, часто вздовж річки та водосховища. Їзда велодоріжками відмінна від їзди автошляхами. Зрозуміло, безпечніше через відсутність більш швидких та масивних учасників руху. Але головна відмінність —інший рельєф. Цікавіший та більш непередбачуваний. Немає довгих спусків та підйомів, але зрідка зустрічаються короткі і доволі круті. На під’їздах до Brunico велодоріжка проходила крізь тунель. Brunico літом не менш чудовий, аніж взимку. А велосипедами ми чудово об’їхали значно більше вуличок та провулків, ніж змогли б обійти ногами під час зимових виїздів.
День третій. День, коли ми оцінили переваги організованого групового виїзду. «Актив-Спорт» своїм мікроавтобусом з причепом для велосипедів привезли нас до заповідника Parco naturale di Fanes-Sennes-Braies, на висоту 1900 м. Зрозуміло, можна здійснити певний подвиг, діставшись
сюди самостійно, з набором висоти у 1200 м, витративши на це півдня та багато фізичних зусиль. А можна 30–40 хвилин оглядати пейзажі з вікна буса, дати можливість добре влягтися сніданку, тоді сповненому сил, прибути на старт. Височина, і доволі прохолодно. Трек цього дня стартував під гірку, що було дуже доречно. Поки виїхали на перевал, встигли розігрітися. Пофотографували краєвиди. А далі був перший для мене даунхіл. Спочатку було не дуже затишно, незважаючи на те, що в мене двопідвіс. Але кілька корекцій у посадці та у поведінці на велі, і спуск почав дарува-
ти задоволення. 5 км даунхіла завершилися неочікувано швидко. Далі на нашому шляху з невеликими проміжками часу було два прегарних озера. На березі першого ми зупинилися перед інформаційним щитом. Відразу підпливли качки, довелося ділитися з ними яблуком. Точніш, все
згодувати маленькими шматочками і з великим задоволенням. На березі Lago Di Dobbiaco пообі-
дали і одночасно дуже вдало перечекали дощ. Вид озера та кольору води змінювався залежно від погоди, постійно викликаючи бажання фотографувати цю красу, не даючи зосередитися на смачних стравах італійської кухні…Всього за день вийшло 64 км. Небагато, але насичено різноманіттям краєвидів, рельєфу та покриття. Кінець дня традиційний для Kronblick:спа + вечеря.
День четвертий. Strada del vino. «Маршрут вина» — 70-кілометрова дорога, що проходить в долині Adige, на південь від Bolzano, петляє 15-ма муніципалітетами та вміщує 84% виноградників Південного Тиролю. Маршрут створений для ознайомлення туристів з місцевими виноробними, культурними, екологічними і природними цінностями регіону. Ми не мали на меті проїхати увесь маршрут. Мікроавтобусом з велами у причепі приїхали до міста Caldaro і далі на велосипедах вирушили у бік однойменного озера. Доріжками поміж яблуневими плантаціями
і виноградниками дісталися Lago di Caldaro. Це доволі велике озеро, глибиною близько 6 метрів, популярне серед туристів, має обладнані пляжі, кемпінги, готелі та ресторани. Вітрова обстановка дозволяє займатися віндсерфінгом та вітрильним спортом. Тут ми зовсім випадково потрапили
ни велоівент, де були представлені усі кращі бренди крос-кантрійних велосипедів. Була можливість провести тест-драйви моделей наступного сезону, але вирішили не витрачати
часу та вирушили далі на південь. Виноградники чергувалися з маленькими симпатичними містечками з вимощеними вуличками. Поверталися з іншого боку долини велодоріжкою вздовж річки Adige. Таким чином, в режимі споглядання, проїхали близько 40 км з набором/втратою
висоти 500 м. Коли дісталися буса, залишили велосипеди у причепі та заходилися дегустувати вина місцевих виноробень.
День п’ятий. Завершальний. Вирішили дослідити велодоріжки на захід від Kronblick. Дуже приємна дорога поміж альпійськими луками, невеличкими виноградниками та яблуневими плантаціями. Всього потроху і на фоні гір. Так ми докотили до Brixen. Це найстарше місто Тиролю є третім за величиною в провінції Bolzano. Велодоріжка привела нас до історичного центру Brixen. Залишили велосипеди і з задоволенням мандрували затишними вуличками міста, оточеного горами. Далі був смачний обід. Великі порції салатів, смачнюча піца з келихом білого вина і все це за зовсім невеликі гроші. Допоки ми неспішно насолоджувались обідом, повз нас час від часу проїжджали дитячі велогрупи. Тренер, а за ним, мов гусенята, в однакових жилетках і шоломах від 5 до 10 дітей приблизно однакового віку спритно перетинали площу і зникали у вуличках міста. У наймолодшій групі були дітки від 3 до 5 рочків. Повернутися вирішили електричкою. Одна зупинка до Fortezza звичайною електричкою і потім пересадка на «лижний потяг». Доїхали до вокзалу, придбали квитки. П’ять хвилин до відправлення. Швидко завантажилися до першого ліпшого вагона. Але ні, нас попросили до виходу. Виявилось, що у таких потягах є спеціальний вагон для велотранспорту, зі спеціальними кріпленнями. Підвісив, зафіксував, а тоді йди у вагон для пасажирів. Пересадка на «лижний потяг» в рамках одного перону, без зайвого поспіху. Кілька станцій, і ми в готелі.
Наша тижнева відпустка пролетіла миттєво. Все склалося якнайкраще. За неповних п’ять днів — 230 км. Неквапливих, споглядальних, екскурсійних. З них лише 30–40 км повторилися. Все решта — нові треки, і це при проживанні в одному готелі. Зрозуміло, що так вийшло завдяки можливості виїздів у віддалені від готелю маршрути з групою «Актив-Спорт» мікроавтобусом з причепом для велосипедів. Компанія була відмінна. З погодою підфартило. Можу стверджувати:
в Альпах восени теж є оксамитовий сезон. Відтепер цілий рік буду чекати наступного вересня, мріяти про спуск на велосипеді з Kronplatz, про краєвиди озера Lago Di Braies та про велопоїздку до Cortina d’Ampezzo.