Хочу ще …

Текст: Ілона Гриненко (2015)
Фото: Ілона Гриненко, Чеслав Домбровскі

Кожен лижник рано чи пізно замислюється над альтернативою. Не тому що «нарти» набридають! Справа у всебічному розвитку, погоді та зміні емоцій…

Влітку ми воліємо тренуватися на відкритому повітрі — будь-які водні «активітіс» і, безумовно, велоспорт. Цього літа мені пощастило спробувати усе і одразу, але беззаперечну першість я віддала байку. Чому? Давайте по порядку!

У червні я все ще відчувала післясмак зими, точніше, жила спогадами про грудневу лижну школу «Activ-Sport» в Kronplatz, що відбулася в особливо душевній атмосфері. Тут приваблювало усе: доглянуті схили, мов створені для тренувань зі слалом-гіганту, затишна атмосфера готелю «Кронблік» з його неповторною спа-зоною, що покликана приводити тіло спортсмена у первоз-
данний стан для підкорення нових вершин, і, нарешті, приємні вечори за келихом доброго вина зі співзвучними тобі людьми.

Kronplatz… Скажу вам чесно — це було кохання з першого погляду, від першого хрускоту снігу під моїми лижними черевиками. Тоді я навіть не припускала, що доля подарує мені неймовірну можливість не просто побачити улюблені гори, але й пізнати їх багатогранність.

І ось настав час зануритися знов у цю незабутню атмосферу свята і спорту, але вже в дещо іншому амплуа. «Отже! Велотур», — подумала я. Бажання відчути нові емоції перемогли сумніви. Адже останній раз я керувала велосипедом ще в дитинстві! Та щось підказувало мені, що пазл неодмінно складеться, — я сіла на велосипед на дачі у друзів і, о, диво, моє кермо обрало правильний вектор напрямку. І тут я замислилася про екіпірування, яке потрібно підготувати з особливою ретельністю, адже відсутність навіть такої незначної деталі, як рукавички, здатна нега-
тивно вплинути на мандрівку. В наш час не складає труднощів підбір — у будь-якому спортивному магазині вас грамотно проконсультують, та й друзі у біді не залишать. І ось ми стартували. Ми вже у першому пункті призначення — озеро Ґарда. Приїхали пізно ввечері, намети розкладали миттєво, майже навпомацки. Щось у цьому всьому було тепле, знайоме і просте — родом із дитинства, коли я зовсім ще дівчинкою неслася стрімголов у моторному човні, запакованому наметами, казанками і пальниками, назустріч пригодам. Розклавши усе по місцях, ми вирушили у розвідку по кемпінгу.

Невеличкий і доволі затишний, без пишної метушливості, але щільно забитий автобудинками, з великими їдальнями і місткими наметами, оточеними квітковими горщиками -так, ґрунтовно закріпилися. У найближчому барі пробуємо місцеве лімончелло, пустуємо, немов діти, і, скинувши взуття, йдемо на берег озера. З настанням ночі воно являє собою дивовижне видовище: мерехтять вогні протилежного берега, доноситься музика і неквапливо гуляють люди.

А наступного ранку з велосипедом, винайнятим, я починаю неквапливе вивчення місцевих краєвидів вздовж бездоганних велодоріжок. Коктейль з чистого гірського повітря і аромату квітів надає мені ще більшої впевненості у собі, і я бадьоро налягаю на педалі. Наступного ранку я вирішила підкорити водну стихію, розпочавши з SUP. Неабияк втомившись після нетривалих спроб хоча б встояти на ньому, я все ж знову остаточно повернулася до велосипеда. Тим більше попереду мене чекали тривалі велопереїзди в Kronplatz і вартувало ґрунтовно до них підготуватися.

 

І ось він — довгоочікуваний Кронблік! Заповітні ключі від номера в руках, речі наспіх кинуті, плюхаємося в басейн, знімаючи легкий наліт втоми. До кінця дня в готелі збираються всі учасники групи «Activ-Sport», і після вечері, вже традиційно, на зборах наш ідейний натхненник Чеслав Домбровскі оголошує заздалегідь розплановану програму.

Маршрути. Їх величезна кількість. Ви можете використати карту як докладний путівник. Проте все ж варто визнати, що досвідчений орієнтувальник, яким був для нас Чеслав, в команді є необхідним. Потрібно бути дуже уважним та не розслаблятися. Інакше можна запросто приробити гак до наміченого маршруту зі значним набором висоти. Але велосипед — це пригода.

Навіть, якщо ви відстали або трохи заблукали, не варто сумувати, потім вам точно буде що згадати. Фотографувати хотілося щосекунди, але, як каже пан Юрек, — «запам’ятовуйте очима». І, кажу я вам, саме таким чином у вашу пам’ять чіткіше «вдрукується» це неймовірне поєднання альпійських луків, смарагдово-бірюзових озер, казкових ялинкових лісів, чудернацьких скельних стін та білих снігових вершин.

А над усім цим — дивовижне італійське небо зі сліпучим сонцем. І доки ми споглядали місцеву красу, діти випробовували на міцність Макса Бульдозера у  серйозному пішому марш-кидку, що вимагало витривалості і доброї спортивної підготовки. У кожного за спиною наплічник зі заздалегідь припасеною провізією — шлях має бути довгим і захоплюючим.

А наступного дня на них вже чекала нова хвилююча і екстремальна пригода на відкритому повітрі — мотузковий парк Kronaction. У цій групі перепон, розташованих над землею та об’єднаних в маршрути різного рівня складності, дітлахи почувалися немов мавпочки в тропічних лісах, видираючись усе вище й вище. Туди, де іноді відступали навіть дорослі. Kronaction — найбільший у Південному Тиролі мотузковий парк — усього за півтора кілометри від нашого готелю.

«Гм.., ну що, подужаємо гору?», — хитромудрий план народився в голові Макса. Діти, як по команді, піднесли долоньки до лобів, вдумливо, ніби оцінюючи власні можливості, вдивлялися в бік піку, де височів могутній дзвін. «Колись на вершині гори Кронплатц, за легендою, коронували непереможну правительку тутешніх місць, Долассілу», — загадково вимовив дитячий ватажок, і малеча кулею рвонула до гондольного підйомника. Там з оглядового майданчика їм відкрився один з найкрасивіших видів на долину Пустерталь.

Індіанське село, що знаходилось неподалік, відразу привернуло увагу дитячої аудиторії: розпис каменів і стін вігваму, загальна бойова розмальовка обличчя, виготовлення химерного головного
убору з пір’я викликали величезний захват у маленьких мандрівників.

Жодного дня команда «Activ-Sport» не давала нам відчути нудьгу чи розчарування. Кожний день приносив новий сюрприз, одним з яких для нас став ролербан в San Candido. Це сани-боб, що несуть вас на пристойній швидкості по рейках довжиною 1700 метрів вниз, крізь поля. Але можете бути спокійні — вони абсолютно безпечні, до такої степені, що дітей від 7 років допускають без супроводу дорослих.

Словом, діти в спортивному таборі підкорювали нові вершини, удосконалювалися в спорті і розвивалися духовно та душевно. Натхненні і щасливі, вони повертаються додому з мрією відвідати цей чудо-куточок знову, щоб стати сильнішими, здоровішими і трішки щасливішими. Дорослі ж відчули пристойне фізичне навантаження, проїхали кілька сотень кілометрів серед неповторної краси Південного Тиролю, змогли відновитися разом з постачальником калію в серце — «Proseсco».

Основна фраза, що крутилася в голові по дорозі додому і у дітей, і у дорослих: «хочу ще»…
Ось і я щиро хочу ще!!!

Фото:
https://www.facebook.com/czeslaw.dabrowski/media_set?set=a.807695309265842&type=3