СКІТУР

Історія про власний перший досвід у скітурингу Томека Курдзеля.

Я ніколи не був поціновувачем мандрування зимовими горами на лижах. Ця процедура, як на мене, некоректна стосовно тих, хто будує витяги й організовує хелі-скі. Некоректна, зважаючи на їхні зусилля й жертовність. Зрештою, багато хто з них витратив купу часу, а дехто навіть ціле життя, щоби забезпечити лижникам зручний транспорт догори. Прикро, але щораз більша кількість людей цю саму відданість і жертовність недооцінює. І швендяє невідомо де і для чого.

Ну гаразд, врешті загітували мене на   скітур-вилазку неподалік Закопане. Двигуном цього всього був неоціненний Пьотрек Гонсьоровськи. Спорядження для Зосі і для мене підібрали в   тестовому цетрі динафіту в Кузніцах (Польща). Великий вибір, швидке обслуговування, тільки самі лижі та   черевики видалися мені занадто легкими. Так уже є,   що скітурингове спорядження повинне бути легким. Звертаю увагу всіх на   одну важливу річ у   виборі черевиків: приділіть цьому більше уваги   — краще підберіть точний розмір. Завеликі точно натруть ваші п’яти. Швидко з’ясовуємо принцип роботи скітурингових кріплень та   їхні функції. Одягаємо камуси   — і   вперед.

Разом із   нашою трійцею до притулку на Халі Кондратовей (гора в польських Татрах — Hala Kondratowa) добирається також Тереза і   кількарічний її   та Пьотра син   — Матеуш. Він, щоправда, мандруватиме в   тата на   плечах. Йдемо вузькою смужкою снігу вздовж бруківки в   напрямку Калатувек. Я злий і   недобрий, не розумію, чому товчемося на лижах, замість того, щоб іти в черевиках із лижами на спині. Пьотрек невблаганний і   стверджує,   що тренуємося. Ситуація покращується біля будки КП Татранського національного парку. Оплатили перебування і   показали документи. Ступаємо на   святу землю парку. Довкола купа снігу, фантастичні краєвиди, зачарований ліс. Дівчата перемовляються, Матеуш сміється. Приємно, але трохи бракує адреналіну. Чалапаємо. На   Халі Кондратовей дістає нас сонце, і   я починаю вмирати від спеки. Ще жодного разу в   житті не   змерзав у руки й п’ятки, до високих температур я не готовий, особливо взимку. Врешті добираємося до притулку, і я швиденько біжу в   душ. Стягаю з   себе все,   що можна — уф! — полегшало. В притулку залишаються Тереза з малюком. А ми втрьох готуємося до взяття вершини.

Біля виходу зустрічаю двох приятелів — Войтка і Людвика — які щойно з’їхали з Копи. Дивляться на мене зі здивуванням: «Ти тут на скітурових лижах? Вважай, бо підйом дуже стрімкий і можна захворіти».

   Останнє зауваження стосується моєї не надто хорошої фізичної кондиції. Ну   що ж, не   кожному щастить бути худорлявим. Але слушні зауваження роблять своє, і   тому рушаю досить жваво. Подорож плоскою залитою сонцем пательнею до так званого Каменю   — це   для мене справжня мука. Дуже гаряче. Піт стікає по моїй спині, попри те, що я роздягнувся до   термухи. Однак поступово з-за хребта насуваються хмари і   починає дути вітер. Температура знижується настільки, що в затінку великої брили знову одягаю фліс із Polartec Alpha. Стає чимраз крутіше. Пьотрек показує нам, неофітам, як   рухатися на   траверсах. Зрештою, ті   скітури починають мені подобатися. Холодно, задуває снігом, стрімко. За   таких умов можу подорожувати годинами. Гірше моїй коханій. В певний момент вириваюся вперед і, чекаючи на подругу життя і   першого скітуру, перекидаюся кількома словами з іншими туристами. Приємно і   ненапружливо. Частуємося чаєм і   сушкою. Коли Зося з Пьотрем дістаються перевалу, в   горах уже тотальне молоко. Нічого не видно, а вітер із крупинками снігу щораз сильніше січе по щоках. В цій ситуації зважуємося повертатись до   притулку правою стороною котловини. Затримуємося тільки, щоб зробити собі фото під інфотабличкою на перевалі. Але друг Гонсьоровськи переконує нас, що в Закопане це рівнозначно груповому самогубству. Таємно роблю кілька фотографій. Перед нами лише чудовий з’їзд за цілком добрих умов, і   це   незважаючи на   скітурингове спорядження. Кілька хвилин, і   ми в   притулку. Звідти всього кільканадцять хвилин з’їзду до Кузніц, і кінець прогулянки. Ви, напевне, здивовані, чому я так детально описую цю не   надто сенсаційну прогулянку на перевал Під Копою. Лише для того, щоб вас заохотити. Вже кілька років поспіль оминав увагою кожне запрошення на   скітур. Або посилався на   нестачу часу. Тепер трохи шкодую. Скітуринг у наших умовах — це хороша альтернатива для спусків із   невеликих гір. А за нагоди можна краще познайомитися з легендарними Татрами. Напевне, й далі практикуватиму цю форму гірських лиж. Ймовірно, не   буде це   також головною причиною моїх виїздів у   гори. Але початок зроблено. Чого бажаю всім вам, зокрема тим, хто ще не   спробував, що таке скітуринг.