Windsport

Це стиль життя. Рух – це життя,а спорт – це драйв життя. Таке моє світо-сприйняття. Ще з ранніх років мій батько –майстер спорту з акробатичної гімнастики– уміло вклав його в голову. Завдяки йому я люблю спорт у всіх його напрямках: плавання, ковзани, лижі, велосипед, легка атлетика і багато іншого. Однак, як це часто трапляється,щоденна рутина, навчання, робота й інші кло-поти віддаляють тебе від бажаного драйву, і спорту в твоєму щоденнику стає зовсім мало.

Саме тому, коли минулої весни мої подруги запропонували мені провести час на Чорному морі, я без вагань відповіла — їдемо.

В призначений день ми завантажилися до автівок і помчали в напрямку Коблевого. Тоді я ще не до кінця розуміла, що таке віндсерфінг. Але найголовніше — це було влітку, під сонцем і мене влаштовувало. Прибувши до місця призначення, ми потрапили на спортивну базу, де мене, як найсміливішу, першою запхали в гідрокостюм і виштовхали в море на дошці з вітрилом. До слова, свій відпочинок на березі моря я уявляла не зовсім так. Але всі мої сумніви, паніка і ледь песимістичний настрій розвіявся,коли інструктор Дмитро Пічул почав пояснювати, що й до чого. Він дуже терпляче повторював знову і знову:звідки дує вітер, як правильно встояти на дошці, як керувати вітрилом. Він відповідав на мої запитання і підбадьорював. Результати не забарилися. Лиш я змогла самостійно встояти на дошці і зробила перші «кроки»на хвилях, одразу стала вітрозалежною і зупинитися не змогла.

Впродовж усього літа кожні вихідні,відпустку, свята я проводила на березі Чорного моря, Тилігульського лиману, Генічеської коси, літаючи за вітром разом з Windsport. Не можливо передати словами відчуття, коли ти летиш понад хвилями, керуючи вітрилом.Це схоже на відчуття свободи, польоту, легкості, щастя. До слова, чим менша дошка, тим важче на ній встояти, але тим швидше на ній розсікаєш хвилі, тому я дуже добре розумію це відчуття справжнього захвату, коли я вперше стала на маленьку дошку. В голові промайнула філософська мудрість:людина може все — варто лиш захотіти. Я впевнена, що мій успіх у віндсерфінгу залежав не тільки від мене, а також від інструкторів Windsport, їхніх знань, терплячості і впевненості.

Вже пізніше я дізналася, що засновником цієї школи став чемпіон України з кайтсерфінгу Володимир Литовка. Інструктори цієї школи практично виросли тут, бо ще 12-річними хлопцями прийшли до Володимира навчатися кайт-спорту. Спочатку це було хобі, а вже з часом стало сенсом життя. Вони навіть не могли подумати, що участь в престижних змаганнях і призові місця стануть невід’ємною частиною їхнього життя.Богдан Облучинський, Дмитро та Михайло Пічули стали професійними інструкторами. Мені здається, що вони можуть навчити вінд і кайтсерфінгу будь-кого — дорослого чи дитину.Вони заражають своїм професіоналізмом і любов’ю до спорту так, як це робив мій тато. Коли щось дійсно любиш всім серцем, то успіх точно гарантовано. Це відчула не тільки я, а й численні учні школи Windsport.

Можливо це голосно сказано, але після цього літа в мені щось змінилося. Я вже зараз бачу свою мету на найближче літо — освоїти кайт і літати на ньому морськими просторами. Я почала для себе сповідувати філософію морського спорту,а тому все моє оточення знає, що вчитися цьому варто і варто робити це з Windsport. Зрештою, ви можете переконатися в цьому самі.

Попереджую, що Windsport викликає звикання, радість, хороший настрій і поступово стає стилем життя.